Герої не вмирають

       Саме під таким гаслом у Хоростківському професійному сільськогосподарському ліцею було проведено вечір-реквієм, приурочений Дням гідності та свободи. Своєю присутністю студенти, викладачі, співробітники ліцею, настоятель греко-католицького храму о. Петро Цвях вшанували пам'ять загиблих на Майдані та в зоні проведення АТО.

У скорботній тиші завмерла переповнена  зала, коли  її огорнув плач України, вщент зруйнованої, обпаленої полум’ям . «А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів,сестер,побратимів.»

Учасники вечора-реквієму мали змогу пригадати хронологію «Листопадового зриву»-2013,спостерігаючи за учасником сценічного дійства, який пише мамі «есемес», що в нього все добре, що він на Майдані. А через декілька днів - у телефоні чужий голос –

То Ви, мамо? Новин від дитяти

Не чекайте, бо сина нема…

Кульмінацією вечора-реквієму став спогад про найтрагічніший етап революції – події на Інститутській 18-20 лютого, в ході яких загинуло близько сотні протестувальників і кілька сотень було травмовано. А їх «гроби попливли по морю, як човни – по морю рук, по морю сліз і гніву». Так почала свою скорботну декламацію Вікторія Вінярська (22гр.). І разом з нею всі щиро вірили, що «убієнний ангелом стає, бо він герой. Герої не вмирають»

А згодом на сцені висвітились обличчя жертв Майдану «Небесної Сотні» (учні групи 23).  Усі вони сидять в одному колі і шукають відповіді на запитання: «Чому так сталося?  Хто за це відповість?»

Хвилюючою картиною у виконанні  Ганни Пеняк (22гр.) та Володимира Лівня (23 гр.) було відтворено проводи коханого в зону АТО –

Мій любий, доки серце в грудях б’ється

За тебе буду Господа молить…

Моя любов до тебе озоветься

І від ворожих ГРАДів захистить.

…Тепер він там, де спокою немає,

Де смерть своїми залпами гримить…

Вона ж щоночі молиться й чекає,

І вірить… і продовжує любить…

Повернутися живими закликала усіх воїнів, що захищають рубежі нашої держави, Марія Боднар (22 гр.) піснею «Дай боже нашим солдатам!» Особливо емоційною була та частина  години пам’яті, коли Михайло Химко(23 гр.), будучи в ролі сина, який загинув, приходить до мами у сні і просить вибачення за «чорну хустину».

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

І вже ніхто не соромився сліз болю і жалю  - ні студенти, ні їх наставники,  коли запали  в душу і ранили глибоко в серце  рядки матері, яка згадує як її син був маленький, як вона раділа, коли він виріс і просила його не йти воювати і сьогодні вона  чекає до дому свого сина, не вірить у його смерть і божеволіє від горя,

промовляючи: Мій син-герой...

Також під час вечора згадали і про буремний Схід, і про загиблих на неоголошеній жорстокій війні, розв’язаній нашим «братком», героїв Тернопільщини, зокрема про Віктора Гурняка ,уродженця Гусятинського району, побачивши його кліп, у якому він немовби прорік свою долю. Під  пісню «Пливе кача» ,яка стала реквієм-прощанням за загиблими учасниками Революції гідності, хвилиною мовчання учасники заходу вшанували усіх Героїв Майдану та полеглих у зоні АТО.На вечір був запрошений о.Петро, який своєю промовою звернувся до присутніх, наголошуючи, що потрібно вірити і у вірі складати молитву до Бога, віддавати себе під його захист і просити  мирного неба та добру долю для рідного народу.

Ведучі години пам’яті Софія Степаник (32 гр.) та Ярослав Вівчар (33гр.) закликали  всіх учасників    долучити частинку своєї душі до всенародної підтримки наших захисників Вітчизни у важкий для неї  час. 

Вечір-реквієм, присвячений  річниці Революції гідності, підготувала викладач предмета «Захист Вітчизни» О.С. Ворона.